Прийшла матуся до могилки сина,
Волосся сиве, погляд неживий,
Біда її раптово підкосила
В сльозах шепоче: " Сину, рідний мій…
Тебе ростила, мала я надію,
Що будеш ти опорою мені.
Кровиночко моя! Моя ж ти мріє!
Як дожавать мені останні дні?
Сама лишилася… Як далі жити?
Ти ж був єдиний сенс мого життя!
Не дав Господь, щоб були в тебе діти…
В щасливі дні немає вороття…"
І тужить мати, й сльози проливає,
На серці рана, що не заживе,
За що так з нею доля? Ні, не знає,
Нехай Господь всіх інших відведе.
О, ця війна, нещадна і проклята!
Що забирає кращих із життя,
Не хочу я, щоби тужила мати,
А щоби мирним було майбуття!
