Наразі, у добу засилля фотошопа
Піднести може всяк філістера і хлопа.
Призначити в сенат або в легіонери,
Знецінити, за мить продати на галери.
А це насправді є незвідана спокуса.
Я милому тому розпушую вже вуса,
Малюю родовід, регалії і лати,
Хатину оберну на замкові палати.
Намріялось, щоб він був лицарем в шоломі .
Ми нібито близькі, втім, майже незнайомі.
Природа взагалі не терпить порожнечі,
Були би еполети, то знайдуться і плечі.
А лицарів гризе екзистенційна криза,
Тому я віділлю ще бронзового списа.
Парсуна ця п’янить як трунок із розмаю,
Він, справді, най- най- най- з усього, що я маю.
Фантазія тонка породжує дракона,
Бо знаю, є така з Георгієм ікона.
Княжну рятує він від грізної наруги,
Орудує мечем, тримаючись попруги.
Назавтра я йому в сердечному лептопі
Змалюю вже хвоста в уяві - фотошопі.
Захочу, мій Тесей повстане Мінотавром,
А Яго далебі Венеціанським Мавром.
Хоча із-за плеча лунає засторога,
З биндюжного коня творю єдинорога.
Мій маятник хитає від пекла до вираю
Боюсь, коли зустріну, то навіть не впізнаю.
листопад 2017
Головне лицарю, це - фотошопера вмілого, а то можуть так нафотошопити що буде гірше коня. Марґо, вірш як завжди чудовий, а голоне те що я люблю більше всього в поезії, це - вишуканий сюжет, оригінальний. І чарівне звучання.
