В подробиці вдаватися не хочу.
Замало випало їх в моїй пам'яті.
Все було одразу й заохочено,
Вискакує моментами й сум'яттями.
Ти думаєш, тебе вже забула?
Не згадую щоночі одну ніч?
Помилка вийшла. Згадка опорочена,
Не зникне з моїх тисячі облич...
І як би тих емоцій не картала,
В тінях смирненних бачу твою тінь.
Іду я поміж тисячі кварталів,
І шепіт в вуха лине з попелінь.
Ти виглядаєш перед мене насторожено,
Букетом квітів вже не обійтись.
В мережі сиджу , і чомусь тривожно так,
Чому не може бути, як колись..?
Чи , може, все таки, і наворожено?