Що тобі сказати, хлопче? Бачу: тяжко ти зітхаєш.
Захворів ти вперше, друже, - божеволячи, – кохаєш!
Ох, запали в юну душу карі очі, чорні брови!
Усмішка чиясь весела, ямки на щоках чудових,
Постать зваблива і ставна, ніжка граціозно ходить
І фізична з нею близькість з розуму ясного зводить!
День без неї – наче з гуми тягнеться аж ждати важко!
А як з нею, то і тиждень промайне як в небі пташка!
Звідки знаю? Ця хвороба майже кожному відома..
Може в мандрах зустрітися, може здибатися вдома,
В пошуку пройдеш півсвіту, та повернешся додому,
А вона, - ота недуга, - по-сусідству, біля дому.
Якщо полум’я взаємне, то це виграш в лотерею.
Бо ти лебедем літаєш в небі щастя разом з нею.
Спільні мрії, спільні плани та буденності турботи…
А як любиш повертатись до коханої з роботи,
Коли тіло обгортає в плащ дощу осіння втома,
А тебе весна стрічає в кожній рисочці знайома!
Та буває, що зустрінеш, та не матимеш джек-поту:
Бо взаємності немає. Тож одягнешся в скорботу,
Будеш попелом зажури свого даху обсипати,
Та, - не дай Бог! – повну чарку більше долі шанувати.
Або кинешся навсібіч, щоб блудити з ким прийдеться,
Та за все, що б ти не скоїв, по рахунку доведеться
Заплатити: як не коштом, то здоров’ям молодечим.
А це, друже, катастрофа! Не журись! Пряміше плечі!
Придивись пильніш до неї. Чи нікого ще не має,
Чи бува, як ти не з нею, то хтось інший обіймає?
Може, грається з тобою в кішки—мишки для забави,
Коли бачить що ти поруч розтаєш топленим салом.
Не кидайся у кохання як у річку при купанні,
Бо від поспіху у цьому будуть наслідки погані.
Дід замовк. Старечий досвід був наукою для внука.
Та онук повчання діда і не особливо слухав,
Бо перед душевним зором виринала казка ночі
У якій тягли до себе чари пестощів дівочих,
Бо спалахували в небі зорі щастя кольорові,
Бо зустрів кохання перше: карі очі, чорні брови.