Ніби підіймаюся по кручі
Шлях важкий… бракує снаги й сили.
Не чекаю чогось неминучого
Не боюся привида могили.
Все сприймаю начеб-то спокійно:
Час такий. Не треба сумувати.
Сам собі мотив заупокійний
Не спішу у цьому дні співати.
В разі чого, хтось його, гугняво
Прогундосить – то і цього досить!
Поки що є осінь полум’яна
І вона до танцю серце просить.
Що ж, - давай! Відкинемо недуги!
Грай, бандуро! Лихом б’єм об землю!
Миле личко кращої подруги
Смутком передчасним не затемню.
Як я почуваюсь? Та, байдуже!
Ось сиджу, майструю свої вірші.
Що було, те муляє не дуже,
А що буде? Чи ж чекати гірше?
Дещо маю на лиху годину,
Не застане лишенько зненацька.
Йди сюди, моя свята людино,
Ангел наш, моя кохана пташко.
Нумо, стань отак:: ближче до світла!
Бліді личка… кола під очима…
Це ночами від тривоги сліпла
Над зім’ятим ліжечком дитини.
Бо ти – жінка! Твоє ймення – Мати!
Втілення небесного явління
Янголом ти призвана постати
Для дітей нового покоління.
Кажеш, щр вигадую на тебе,
Що така як всі жінки навколо…
Я озвучив послання від Неба,
А воно не блефує ніколи!
01.02.2018
Прошу вибачення.... я більше згадую Вас не як автора, а як дуже близьку, добру людину, яка теж нездорова і якій я не в змозі хоч чимось допомогти! Лише Бога молю, щоб Вас милував! Дякую Вам!
