ВІКОНЕЧКО.
Нова доба, як завжди, починається
З того, що я не в силі щось зробить.
Вже кілька діб рука не піднімається,
Вже кілька літ не гоячись болить.
А попід сонечком, поза віконечком,
Гойдає вітер гілку з горобцем.
Маленьке тілечко, благеньке пір’ячко,
Та Бог тримає під своїм вінцем!
Дивлюсь на пташку, собі розмірковую:
Чому у нас не так як у птахів?
Нас доля часто тяжко випробовує
На протязі нескінчених років!
А за віконечком ранкове сонечко
Вже розтопило невеликий сніг.
Стрибає пташечка, в траві ховається,
Як добре їй! – вона, - не чоловік!
Когось чекаю, у вікно дивлюся,
Там, за парканом стежка до воріт…
А по тій стежці рухаються люди
І серед них блакитний милий цвіт!
Світи же, сонечко, у це віконечко,
Даруй селу скупе своє тепло.
Нехай зігріємо серця надією
На те, що буде краще ніж було!
Ось двері , чується, вже відчиняються
Лунають кроки, одяг шурхотить,
Хай тілу боляче, та посміхаюся
Бо в це гніздо голубонька летить!
Сміється сонечко в моє віконечко
Наче весняний промінь виграє
У грудях серденько скаче горобчиком
Дякую небу! – ти у мене є!
31.01.2018
Прекрасна поезія. Ось двері , чується, вже відчиняються
Лунають кроки, одяг шурхотить,
Хай тілу боляче, та посміхаюся
Бо в це гніздо голубонька летить! Беру!
Щастя на двох! 
