Я зачиняю вікна, щоб протягів не надуло,
бо й так забагато в мені твоїх вітрів ненаситних,
все, чим душа горіла, всюди де було жарко -
стало одним суцільним холодом серед ранку.
Я зачиняю двері, гостей в моїм домі не буде,
вистачить бунту й крику, мені вже б пора і тиші
відчути хоча б на трохи, і спокою сни віддати,
та більше, повір, ніколи, за грати не повертати.
Поле посеред дому, ніби то сорок перший,
всюди лиш біль і спомин того, чого не вернути,
стою я собі спиною, і чутно - курок спустився,
з кулею в серці знову, ти знову мені приснився.
Війни, бої прокляті в мені вирують досі,
скільки, скажи, ще скільки це все терпіти стане
сил мені та обіймів, коли ж це усе минуле,
й якщо ти застряг у мені, а почуття заснули,
коли заснули?
