Сни
Минули, наче уві сні,
мої з тобою світлі дні,
розтанувши вечірніми загравами.
Пригадую лиш погляд твій,
що ніжився у сяйвах мрій,
коли туман стелив любов над травами.
Не сяє сонце як тоді,
не сіє іскри по воді,
ховаючись за хмарами нерадісно.
На землю спокій листям ліг,
чекаючи на перший сніг,
з яким мені на серці буде болісно.
Бо в житті кохання, ніби сни,
що буяють квітами весни,
у яких сміються дві душі,
щастям проливаючи дощі.
Та настав прокинутися час
долею, яка розлучить нас,
щоб думками в денній самоті
знов на сни чекати золоті.
Думки кохання і слова
нові приховують дива,
вночі їх видно зорями яскравими.
Палає місяцем душа,
яка сама себе втіша,
обіймами надій і мрій ласкавими.
Віктор Цвіт 08.12.17
