Скакав горобчик по двору, та й індика гнобив,
Мовляв, він їсти нікому не дасть, бо весь жирком заплив.
- Гоняє всіх він від зерна: ворон, сорок, мене!!
Так ніби він тут цар і Бог, це даром не мене!
- А я, маленький, чесний птах, я знаю як ділить.
Всім буде порівну дано усім, кому кортить!
Прогнали свійські індика - кортіло майже всім.
Тай вибрали молодика, не думавши зовсім.
А що горобчику робить, він телепень і раб.
Якщо ворона насварить - віддасть весь свійських скарб.
Злетілись з лісу всі птахи, яких індик ганяв.
І обікрали свійський двір, горобчик не спиняв.
Він чесно вів безглузду гру, бо ніц не розумів:
Що свійський двір - одним птахам, а ліс зовсім другим.
А кури довго ще йому співали дефіравби.
Поки на свійському дворі не наступила амба!
А що з тупих курей візьмеш, хіба що тільки тушку.
І то, якщо кура тупа, то вийде слабка юшка.
Ото ж, не можна в свійський двір на місто індика
Тягнути за бажанням кур із лісу тупака.
