Обробка твору Л.Боровіковського
«Розставання»
Кряче ворон – то негоду чує.
Козакові серце щось віщує.
Він сідлає коня вороного.
Хоче їхать до краю чужого.
Зірка ясна вже на небі сходить.
Козак коня до двору виводить.
Вже на коні козаченько грає,
А дівчина козака питає:
«Чом козаче рано так рушаєш,
Куди рано з двору ти з’їжджаєш?
Чи то їдеш сонце зустрічати,
А чи тугу в чистім полі зняти?».
Ясний мій, не їдь ти так далеко.
Щось серденьку моєму нелегко.
Під тобою кінь недолю чує.
Б’є копитом та чомусь сумує.
Словом ти рідненьким відзивайся.
Та додому ти скоріш вертайся».
Зірка ясна та й на небо сходить.
Козак з двору коника виводить.
У тумані той козаче скрився.
І від сліз рушничок замочився,
А козак лихий літає в полі:
То його така козацька доля.
11.09.2015
