|
1
Ніч застигла і тиша синхронна –
Знову відніме й навпіл поділить...
Небо важке, роздерте й бездомне –
У землю снігом, вперше поцілить...
2
Хвилини, вперто тобі відрахують –
До ранку, короткий залишок, снів...
Осінні вітри, в вірші заримують –
Прозоре сяйво, яскравих вогнів...
3
І зненацька, кимось сполохані зорі –
Складуться у сотні, старих ліхтарів...
Темрява, сплітає самотні узори –
Коли, останній вогник світла, зотлів...
4
Безсило чекаєш й питаєш на ранок –
До сліз, спрагло цілує безсоння, тебе...
І ось ти стоїш, знову палиш, світанок –
Тільки без неї, чомусь, це все не гребе...
5
Подібні, схожі думки, лякають сюжети –
Коли зайвими несказанні зостались, слова...
Хвилини, мовчки ковтають, дим сигаретний –
Й жевріє надія, все інше згоріло – дотла...
6
В пам'яті п’єса, де кохання й гра божевілля –
Кожна хвороба, кажуть по собі, лишає сліди...
Самотність, судомить твоє ім'я й сухожилля –
День розчиняє, надлишок солі, в краплині води...
7
І все ніби й добре і майже зовсім нічого –
Хоч, що ночі воно, все ж дається в знаки...
Шукаєш подібних, питання для чого? –
В надії, що завтра небо з'єднає, ваші шляхи...
8
Я завжди хотів, написати більше, але не можу –
Душу смутком, вмивають сезонні, осінні дощі...
Мені неважливо програю я чи все ж переможу –
Ти тільки читай, поміж рядків, мої нові вірші…
9
Ти, вкотре шукаєш й питаєш про все в перехожих –
Лиш одне слово, щоб пригадати, забуті всі імена...
Що загубились, десь в приймах чи може в планах божих –
І вдивляєшся в кожне обличчя… але її, все нема…
Мені тебе треба, бо криє без тебе -
навпіл роздерте бездоменне небо...
ID:
760756
Рубрика: Поезія, Iнтимна лірика
дата надходження: 16.11.2017 23:53:26
© дата внесення змiн: 17.11.2017 07:54:42
автор: Валерій Кець
Вкажіть причину вашої скарги
|
