Не говорити нічого, а просто мовчати...
дивитись в ту синь безкінечну очей,
не знати ні дня, пори року чи дати,
так тихо, беззвучно, театр тіней...
Не відати, що в твоїх думках роїться,
про що зараз мислиш, чому ти прийшов,
буває, що ніч, а тобі знов не спиться,
чи може ти жайворон, чи все ж із сов?
Ти п'єш зранку каву? Читаєш газети?
Чи включений фоном знайомий плей-лист?
А, може, затягуєш дим сигаретний,
чи зранку готуєш коханій сюрприз?
Від чого в житті ти насправді кайфуєш?
Збулись чи бажання дитячі твої?
Ще безліч питань, та ти не почуєш,
бо всі вони тільки в моїй голові...
Хоча б на секунду зупиним мовчання,
я знову погляну в очей твоїх синь,
я зовсім не стверджую, що це кохання,
ти просто залишся на декілька хвиль...
