Від неможливості втікати в ще одну,
Блукати в лабіринтах несвідомих.
Де час скрипаль мелодію сумну,
Заграє тужно в калинових гронах...
.....
Де невимовність тче свою вуаль,
Закрити небо сірими дощами.
Що сумніви, яким ніщо не жаль,
Із лабіринтів, стертими стежками.
.....
Від неможливості втікати в ще одну...
Блукати в коридорах несвідомих.
І слухати мелодію сумну,
Що грає дивно в калинових гронах...
гарно, як де гарно. перша та заключна строфи - супер! А оце «від неможливості в їхати в ще одну» - просто клас
Квітка)) відповів на коментар Ulcus, 25.10.2017 - 19:30
Мені подобаєтся вираз: Добре там, де нас нема! Тому з однієї неможливості ми кидаємосьв іншу і головне з надією! я завжди з нетерпінням чекаю твоїх коментарів! Не зважаючи ні нащо, люблю їх!) Спасибі!
Ulcus відповів на коментар Квітка)), 25.10.2017 - 19:45
Квітусь, я завжди тішуся, коли бачу твої перлинки, уже звикла до складнощів побудови речень, але ж я зануда - не змирюсь
Квітка)) відповів на коментар Ulcus, 25.10.2017 - 19:53
