…Не знаю, панове, як вам у школі викладали Франка, а мені зберіглося доволі невиразне та нецікаве враження від його прози. Вірші школі спаплюжити не вдалося, до того ж, наша вчителька чарівно співала романси на слова Франка. Та от узявся читати «Перехресні стежки» - й одразу поринув у атмосферу тексту, а все решта лишилося десь, як дощ за склом. А скільки знайшов у тому романі вражаючого – влучного, доречного, актуального та навіть МЕМ-ічного (не плутати з мімішним). Ось, кілька прикладів:
«…коли з його очей полилися пекучі сльози. Йому зробилося легше від них, і в міру, як легшало на душі, сльози лилися, капали на стіл, розливалися калюжками, текли річкою, поки не дотекли до краю стола. Тут вони сперлися якийсь час на острім канті. Але з очей набігали все нові і нові краплі і доливали річечку, і ось вона перемогла кант і рясним градом крапель бризнула на підлогу» - бездоганне художнє відтворення такого явища як «поверхневий натяг». Це «фізичне явище, суть якого полягає в прагненні рідини скоротити площу своєї поверхні при незмінному об'ємі» (Вікіпедія). Тобто кожна краплина – в цьому випадку сліз – намагається набрати форму кулі.
«Редакція надрукувала кореспонденцію, але прокураторія сконфіскувала її від першого рядка до остатнього "за ширення ноторично неправдивих фактів і побуджування до ненависті против судейського стану"» - ніби новина за минулу п’ятницю, а не твір з позаминулого століття.
«Ходить осінь по долині і снує свої сіті. Обснувала димами гори, заповнила мрякою яри, потяглася сірою курявою за течією рік і потоків, вішається по гілляках дерев, суне туманами по шляхах, облягає цілими таборами села, досягає бовдурами до неба. Під її дотиком тихнуть голоси, співи та викрики, жовкне листя, стулюються чашки немногих запізнених квіток і серце корчиться з болю і жалю за минулим. Вона закриває перспективи, відбирає ясність, оживлює сумніви та знеохоту». – просто в серце, яке о цю пору – о, так! – корчиться з болю і жалю за минулим…
…А сюжет як заплетений! – ані шпаринки, крізь яку читацька уява могла би дременути деінде. Адвокат Євген Рафалович – здібний правник, «хлопський оборонець» (практично Street Lawyer Грішема, але Франко встиг набагато раніше), свідомий русин і таке інше, після навчання у Львові та практики деінде приїздить у провінційне містечко та розгортає власну "адукатську" практику. Терени наші, рідні, але це та Галичина, що входила до складу Австро-Угорщини. Це Фелікс, Фелікс-Феліцис Австрія, на дворі – десь так 1898-1900 роки, тобто строката ковдра імперій яснішого цісаря починає напинатися на безлічі антагонізмів і тріщати по всіх швах; саме це є історичним тлом оповіді.
Рафалович на додачу до всього іншого – людина з розбитим серцем: десять років тому він безтямно закохався в жінку, яка несподівано зникла, а все, що Євгенові вдалося дізнатися – це те, що вона одружилася та виїхала на провінцію. Десять років потому минуло, та Євген все ще носив оту криваву та болючу голку в серці. Отже, на новому місці Євген розпочинає практику з тріумфальної перемоги в суді, у хлопській, зрозуміло, справі, а щойно вийшовши з суду на вулицю – і зустрічає на хіднику деякого пана Стальського, що правив йому за наставника у шкільні роки та запам’ятався як жорстокий, підступний і жадібний покидьок (між іншим, за крадіжку ковбаси тиждень катував кота, доки сіромашна тваринка не сконала). Стальський розповідає Євгенові про своє життя-буття та, між іншим, про свою дружину-блондинку, з якою він не живе, а мучиться. Щоправда, по всьому виходить так, що той Стальський – побутовий тиран, домашній деспот і фізіологічний садист, а жінці його непереливки зранку до смерку. На запрошення Стальського Євген приходить з візитом і зустрічає ту нещасну. Боже мій! Це – вона!..
– А ну, бігом читати, я далі не переказуватиму!
(вибачайте всі, для кого все це не новина, це я так, типу, культуртрегер 1 рівня)
ID:
756543
Рубрика: Інше
дата надходження: 22.10.2017 11:51:43
© дата внесення змiн: 22.10.2017 18:10:19
автор: Максим Тарасівський
Вкажіть причину вашої скарги
|
