Можливо ти чужинця дивні сни.
Хвилюєш , в інших вимірах думок його вершини...
Але беру тебе за руку та тільки за годину
Усю велику Землю обійдемо ми.
Можливо ти є пташка, що співає та сміється,
Та, що ховається від вітру та дощу...
Зігрію у лиху таку годину , та без жалю відпущу
На волю, бо моїм пестощам це пташеня не піддається...
Ні ! Ти мабуть солодкі та бажані мрії
У тих людей ,які в пісочних замках своїх сплять
Та час корисний свій їдять
У безтурботних справах та святкових діях...
Пусте... Ти є лише рядки,
Романа ,того, що уважно я читаю
Та в кожнім слові розумію, помічаю,
Що від читання я не хочу відпочити.
Бо в ньому аркуші, як хвилі,
По яких поволі та спокійно я без остраху пливу,
В сюжеті цьому із захопленням живу,
Бо ти єдина, фантастична - моя мила.