Вдень ще літо, а надвечір — осінь.
В склепі ночі похорон тепла.
#Ліна_Костенко
Подекуди ще інколи здається,
Що літо десь поблизу затаїлось -
То сонце раптом вранці засміється,
То понад вечір небо зашарілось…
Проміння сонячне, як кіт ласкавий,
Яскраві клумби мріють на осонні,
Та осінь колір вибрала жовтавий,
Червлений бродить сік у виногроні…
Блукає, як примара, літо в полі,
Шукає затишок в тенетах лісу,
Його ялинки кличуть довгополі,
Запрошують зігрітися гульвісу…
Та все частіше сірі дні - холодні,
Мигичить дощ осінній монотонно,
Тепло зникає у небес безодні,
І вітер в трубах виграє синхронно…
Вночі морози водять хороводи,
Тонкі й ажурні в’яжуть візерунки -
Присвячують поети вірші й оди
порі осінній в образі чаклунки…