Не було тебе – ти наснивсь мені,
Взяв не ти, а двійник у полон.
Цілував мене – не прокинулась:
Це ж не казка, не пісня – сон...
От буває: не забувається
Довго сон, хоч туман він, мара.
...По ярах туман залишається.
Так і пам’ять – навік вбира.
Кілька крапельок на ослінчику,
Де стояло відерце води,
Дві подряпинки на мізинчику –
Мов насіннячко череди,
Кожен спомин. Як грушки стукали,
Як торкнулася зморшки між брів...
Все це сон... Та втішаюсь думкою,
Що ти мій хоч у царстві снів.
