З балкону повіяло літнім жаром,
Закрив ти фейсбук, не додав своїх сук...
Дихнувши гірким перегаром - великого міста паром
Виходиш курити, підкручуєш звук...
В квартирі розкидані речі усюди, та плюнь ти,
але зауваження твОє неначе навмисно вприціл
я хочу спитати тебе, безпринципний Іуда, чи Брут ти,
не знаю, чи зможеш ти потім тушити потік своїх слів?
виходиш із пафосом - хлопнув дверима балкону
і це вже недобре - в мені закипіла агресія, гнів
звернутись і звити колюче як проволок слово - нерівне, нервове,
щось тихо проситиме втриматись, не дотягнути надрив почуттів
останнього діалогу, за яким лише темний неясний обрій - самотній,
я з цим не зумію змиритись - але ти так хотів...
І тут перед дзеркалом миле, але слізне личко, істерички
по ясних великих очах розтеклась чорна туш, не стри, не поруш,
я так люблю зраду твою в спосіб цей обсудити,
щоб сипались стіни і знали сусіди присутність нас тут, як статут
зварила раз п"ятий я кави, додала приправи до страви
дивилась в вікно: десь в венах великого міста стукоче трамвай
я чула, звонив телефон твій, упевненно так твої друзі чи подруги знали
що вдома ти, і зараз покличеш мене для розмови - приймай, зустрічай :)