Не ластівка я чорнокрила,
не чайка, що скиглить у синь.
Сканую віршами вітрила,
співаю: “...не вбий, та - не кинь...”
О, друг мій, і зоренька ясна,
і ночі безмежність, і сум,
зустрілись ми з вами невчасно
на хвилях знекровлених дум.
У травах колишеться місяць,
у зернах - світанок і мить,
і долі - двобої і відстань,
і серце... а серце щемить!
У тиші, у полум`ї, в крихтах,
у райдугах літа - серпи...
Розмова на відстані тиха -
де я - це насправді - був ти.
Ми діти природи і неба,
що прагнуть не царств - а єднань.
...і яблукопаду потреба
в росі - із оман і зітхань..
