Скрипів зубами під ногами сніг...
Знову поворот... Іду додому...
І те що думав – виказать не зміг,
Та й що сказати міг в чаду хмільному?
Сказати, що світ створили не для нас,
Тут кожен з’їсти когось мусить,
У кого пелька більша, той ураз
Нас їсть і щупальцями душить.
Тебе жеруть, а ти волаєш про любов,
І згадуєш Христа і Матір Божу,
І б’єшся лобом об стіну... і знов, і знов...
Вже гуля вилізла... я більше вже не можу...
Скрипів зубами під ногами сніг,
Він ні про що не думав – просто ліг.
9. 03. 2005 р.
