Погасли розпущені коси
короткої травня зорі.
І чисті зірки, наче роси,
мов сльози, заблисли вгорі.
Розтали легенькі хмарини,
і небо зробилось без дна.
Сповивши імлою долини,
там ніч панувала одна.
Накинувши хустку туманів,
ступала вона по землі,
над світом, заснулим до рання,
розкинула руки свої:
сплела сині привиди-тіні
між темних кленових комлів,
і місяця коси промінні
сипнула на морок полів.
Збудила таємні розмови,
шум-шерхіт густої трави,
вела з хором жаб перемови,
заплакала криком сови.
До серця людського поволі
вужиськом слизьким підповзла,
колишні, забуті вже, болі
з безодні наверх підняла.
В одних пробудила, навмисне
свій полог піднявши тяжкий,
лиш розпачу пекло зловісне,
а в інших – дивний супокій.
Натальля Арсеньнева
Ноч
Загасьлі апошнія косы
кароткай маёвай зары.
I чыстыя зоры, як росы,
як сьлёзы, зазьзялі ўгары.
Растаялі лёгкія хмары,
і сталася неба – бяз дна.
Спавіўшы імглою абшары,
там ноч панавала адна.
Акрыўшыся хусткай туманаў,
ступіла яна на зямлю,
над сьветам, паснулым да рана,
раскінула ўладу сваю:
спляла сіняватыя сьцені
між цёмных кляновых камлёў,
і месяца косы-праменьні
сыпнула у цемру палёў.
Збудзіла зноў ночныя змовы,
шэпт-шэлех густое травы,
ўзьняла з жабім хорам размовы,
заплакала ў плачы савы.
Да сэрца людскога паволі
вужакай сьлізкой падпаўзла,
старыя, забытыя болі
з прадоньня узноў узьняла.
Збудзіла ў адных, не іначай,
як важкай крануўшы рукой,
найгоршае пекла распачы,
а ў іншых – дзіўны супакой.
ID:
743867
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 28.07.2017 21:56:05
© дата внесення змiн: 28.07.2017 22:49:18
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
