Такої планети не знайдеш, мабуть :
Лелече гніздо на хатині
вдень – сонце, а звечора – зорі пасуть,
І затишно в ньому родині.
Під хатою бабця вся сива, як світ,
І сиві у неї очі.
- Скажіть – но бабусю, а скільки вам літ?
Спитають її охочі.
- Не страшно самій?. Бабця скаже, що страх,
Не тут, він живе далеко,
А літ їй аж стільки , як скільки разів,
Сюди прилітають лелеки.
Оце – вся рідня. « Не сумуєте?» - «Ні,
візьмусь за пташині крила
та й іноді заздрять сусіди мені,
здоров`я ще маю й силу.
А сни… Ви послухайте тільки, старій
таке неймовірне сниться :
збираю ромашки, полин, звіробій,
копаю в собі криницю…»
-Бувайте здорові і многі літа.
-Спасибі, ходіть здорові…
Лелеки і бабця – одна висота,
Бо, мабуть, одної крові.
Так і треба, хоча, інколи на це не вистачає життя... 
