Я тримаю місяць в долонях
Відвертаючись від любові.
Та вона все ніяк не гасне…
Серце - хворе та непідвласне,
Воно точно з тобою в змові.
Я тримаю місяць в долонях
І він коле й як ти,не гірш.
Та любов лиш міцніє з часом
І підштовхує раз за разом
Впасти ницьма до твоїх ніг.
Так, він коле й як ти, не гірш!
Зоставляють червоний слід
Вщент роздряпані рогом скроні,
А щоки мокрі й чомусь солоні…
Тій любові вже п’ятий рік...
Я тримаю місяць в долонях
Сподіваючись знов і знов,
Що любов щодо тебе згасне.
Сповідаючись піднебесній
Я зціляюсь від тих розмов...
Бо ж без місяця у долонях
Коле засвітла те безсоння,
Б’є у груди, а потім в скроні!..
В непідвласнім мені полоні
Впаду ницьма тобі на шлях.
Я тримаю місяць в долонях
Сподіваючись знов і знов,
Що любов ота все ж погасне...
…Сповідаюся піднебесній
І нашіптую молитов…
Щиро дякую вам за відгук і візит 
А якщо серйозно, то щиро дякую вам, Володимире 
щиро вдячна вам за візит і відгук 
гарно,сумно,зворушливо 
Олено, вдячна вам за відгук 
Цікаві образи, зворушливо написано. 
