Король поважних вечорів,
Коньяк, друзяка мій духмяний,
Ти тет-а-тет в мені без слів
Наводиш дум мир філігранний.
Я відчуваю кайф - й мій ум
Ти, мов у світ новий заводиш;
Й мої терзання, і мій сум
Мене вже більше не тривожать.
Я відсторонений... І вся
Душа моя у цім блаженна
Від того, що лиш ти та я
В цей час одні у всій вселенній.
Страшенно гарно, брате мій,
Забувши про усе на світі,
Знайти з тобою супокій
І бути, мов у дивосвіті.
Я повертаюсь сам не свій
До першого в житті кохання -
Все до любові неземній,
У котрій не було хитання.
До тої, що бува лиш раз
Й безповоротно вмить зникає;
Й від того смуток раз-у-раз
На душу тягорем лягає.
В зрівнянні із тяжінням тим -
Усе життя безглузде й марне;
У ньому лиш проблем загін,
А вирішення їх примарне.
І в утішання всіх знегод,
Щоб скрасити невільну тугу,
Вертаюсь я до насолод,
Що відчували ми друг в другу.
Дякую 
