Розвіялися мрії вітром, лиш в серці жевріє надія,
В душі багаття відгоріло і так самотньо в дні осінні.
Тож реєструюся на сайті, а потім, Боже мій, навіщо?
Їх так багато, так багато - чоловіків, всі різні, звісно.
Мелькають фото на екрані, обличчя мужні, гарні очі
Ось цей самотній, цей - не знаю і кожен з них любові хоче.
Та враз спинилась, що за диво, невже це той, що "половинка"?
Так, це, напевно, той "єдиний"! Свята наївність кожна жінка.
Компютор просто, для забави: "Куди б ви з ним пішли?" - питає.
- Та за таким, хоч на край світу! - жартуючи відповідаю.
І він озвався, привітався: "Ну що, пішли, - каже - край світу?"
Пішла,.. а він все дивувався, як мужньо йшла я проти вітру.
Ішла, неначе йшла на Віче - моя довіра моє горе,
У нього гордість чоловіча, в мене жіноча непокора.
Він перший втік з тої дороги, "Удачи вам!" - сказавши зверхньо.
Я зрозуміла, знову стала на "видозмінені грабельки".
І знов себе думками тішу, любов за мною ходить тінню,
Ох, ця вже гордість чоловіча, згубила враз жіночу мрію!
ID:
734685
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 23.05.2017 11:54:56
© дата внесення змiн: 23.05.2017 11:54:56
автор: korneliya
Вкажіть причину вашої скарги
|
