Сумую за тобою, Україно,
Й чим далі, то все більша самота,
Чи ж думала, що я тебе покину?
І буду тут, далеко, сирота.
Знаю, що в мами вже квітнуть тюльпани,
Лелеки давно вже вмостились в гнізді,
Травичка зелена покрила подвір*я,
А ми тут одні та й одні.
Згадаю, як сонце ховалось за поле,
З-за лісу ішла навмання череда,
А що ж зараз сталось, скажи мені, доле?
Я чую тепер лиш: « Дзєнь добрий!» - біда!
Дорога додому далека-далека,
Та серце й душа завжди там, де рідня,
У пам*яті, знову, зринає смерека,
Й на очі находить сліз пелена.
Колись дивувалась, чому ж той Шевченко,
Писав про Вкраїну, як був вдалині,
Тепер і сама вже, хоч я Гордієнко,
Пишу про далеку країну вірші.
Ще трішки, ще трішки, час швидко минає,
Дорога, кодон, ще хвилина одна,
І тепле чуття мою душу ласкає,
Я тут, я вернулась, Вкраїно моя!
ID:
734229
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 20.05.2017 09:26:18
© дата внесення змiн: 20.05.2017 09:26:18
автор: Зінаїда
Вкажіть причину вашої скарги
|
