|
Є село в нас у районі Голобутів, друзі.
Розкинулось за горою, над річкою в лузі.
І красиве, і веселе, і в садах, і в квітах,
І знаходим його назву ще в старих завітах.
Воно пишне, наче квітка, що росте у маю
І не видно його з міста, ні з східного краю.
Тут живуть у дружбі люди одною сім’єю,
Котрі в серці любов гордо несуть, як лілею.
Сіють жито і пшеницю і ростять худобу
Й поминають всіх полеглих на свято Покрову.
Ходять в церкву, як годиться чесному народу.
Знають древо і коріння сімейного роду.
Тут родився регент знаний для хору "Верьовки",
Й заслуговують пошани всі люди, хоч бойки.
Бо вони село любили, його будували,
Щоби й діти в ньому жили і пісні співали.
А чи знають земляченьки свого соловейка,
Що живе десь за границев – ваша канарейка.
Чи читали її книжку писану від серця,
Бо слова в ній такі щирі, милі і без перця.
А зовуть її, ту паню – Вірочка Губіцька.
Вона клубом керувала, всі ї знають зблизька.
Така мила і привітна, з серцем наче пташка,
А вірші і пісні, - читайте будь ласка.
В неї все виходить щиро – кожний вірш, рядочок.
Отаких село родило синів й славних дочок.
Кожний твір – якась подія, чи людину бачить
Є і радість, сміх і сльози й події тлумачить.
А тому я дуже радий, що є в нас таланти, –
Є учені, є артисти й воєнні курсанти.
Та найбільше певно радий, що пише Віруся,
Бо цей слід у серце ляже не одним – дивлюся.
І від себе Вам, як дочці, бажаю наснаги,
Щоб не гасла Ваша муза, а йшла як звитяги.
А у осінь – Вам ще рано, Ви уся у літах,
Одівайте свій жупанок й кохайтеся в квітах.
Осінь прийде так неждано, не треба просити,
Бо Вам, любий соловейку, – жити і творити.
То беріть перо у руки й гайда на природу,
А ми ждемо нових віршів, як відгук народу.
ID:
734510
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 22.05.2017 09:54:58
© дата внесення змiн: 22.05.2017 09:54:58
автор: Дашавський поет
Вкажіть причину вашої скарги
|
