Чи не багато я вже пишу
Про свої будні, про любов?
Чому я тему ту не лишу,
А повертаюсь знову й знов?
Кому потрібні мої роки,
Нащо комусь моє життя?
У кожного свої турботи,
І в кожного своя сім’я.
Але я пишу не для того,
Щоб хтось читав, та ще й сміявсь,
Бо це лиш звіт є серця мого
І я від цього не ховавсь.
Ішов з відкритою душею
І до своїх, і до людей
З одною думкою своєю,
Не спотикатись у дверей.
Бути завжди в усім відкритим
І не ховатись за других.
Хоча не раз і я був битим,
Та не лишав друзів самих.
Чи то характер, а чи доля
Мені так випала в житті.
Чи то Господня може воля,
Чомусь все бути впереді.
І не подумайте, що хвалюсь,
Таке в мені ще з малих літ.
Чомусь й сьогодні я не каюсь,
І не даю нікому звіт.
А пишу я тому про себе,
Хочу аналізи зробить.
Найти недоліки й проблеми,
Щоби потомків на них вчить.
Бо з телевізорів так мало
Іде хорошого для них.
Лиш Кондратюк й Поплавський вдало
Дає ефір для молодих.
А треба, треба научати
З маленьких літ наших дітей.
З екранів чуда не пускати
Й не тьмарити їм днів й ночей.
Згадаймо, як колись ми жили,
Які в їх роках були ми.
Нас батьки, школа й церква вчили
Бути завжди, завжди Людьми.
У душі нам добро всі слали,
Вчили трудитись й в мирі жить.
Любити ближнього казали
І перед Богом не грішить.
А що тепер екран їх учить,
Що в їхні душі засила?
Хіба голівки їхні мучить
Й холодною стає душа.
2013 р.
Трохи застаріло (2013 рік) 
. Зараз багато чому вчить - весь екран запльований. 
