Ні, я не каюсь, що прожив
Усі роки на Україні.
Її я в серці все носив
І бережу в собі до нині.
Вона – це Мати, я – дитя
У неї був і ним остався.
Вона – це батьківська земля,
Де ріс, трудивсь, ходив, кохався.
Вона – омріяна краса:
Її ліси, і гори, і долини;
Пшеницев вишиті поля, –
Це дар Господній для людини.
Такої - рідко, де знайдеш, –
Живої, справжньої картини.
В неї, як в раю, заживеш
Й будеш щасливим щохвилини.
Тут навіть свої солов’ї,
Зозулі, горлиці, лелеки…
А молоді щирі пісні
Летять щовечора далеко.
Така вона, моя земля,
Моя любима Україна.
Вона, як писанка уся
В моїй душі живе єдина.
