Люба моя, чарівна і пісенна!
Сію навкруг золоті твої зерна.
Ти не украдена, ти не міфічна.
Мудра, велика, і сонячна, вічна.
Завжди ти прагнула лиш благодаті,
Славилась в світі диво-красою,
І не лякали тебе каземати:
Перемагала зі злом у двобої.
Ти зі славетним Пророком страждала
І до сердець пробивалась крізь мури.
Ти ще мужнішою, мовонько, стала.
Скільки добра в тобі, скільки зажури!
Будь же, будь ласка, живою водою,
Сяйвом наповнюй утомлені душі.
Разом навіки ми із тобою,
Горді і вперті ми, і не байдужі.
Хай не замуляться мовні джерела,
Хай же звучання буде пречистим.
І Синевир наш, й прекрасна Говерла
Слухають мову цю променисту.
