Пам’ятаю сильно хвилювався перед своїм сімнадтицяріччям. Це все як сосиски…. Така велика новорічна гірлянда з сосисок, що пророчить скільки нам ще залишилось. І з кожним роком сосисок все менше і вони все менш свіжіші, до того ж вони приїдаються.
І от тоді стоячи вночі з цими сосисками на вулиці, декілька разів порахувавши до сімнадцяти, усвідомив що пальців рук вже давно не вистачає. Далі лише два питання:
Що буде далі ? і на фіга мені пакет сосисок ?
-А що далі ?
-Далі те саме, що й було.
- Ащо було ?
- Були сосиски.
- А ще ?
- Та більш нічого і не було..
Так я і проходив декілька годин нічними вулицями Подолу, несучи в руках вироби харківського м’ясного заводу.
Тепер мені вже є сімнадцять.. Я вперше закохався, вперше розчарувався, я перестав їсти сосиски і завод той ковбасний теж закрили, через судову справу з приводу захисту прав споживача.
