Стоять дерева у саду,
А поміж них батьківська хата,
До неї знов думками йду.
В моїй душі вона багата.
З болем торкнуся я крильця
Й ступлю на батьківські пороги,
Колись я йшов з них до вінця
Й просив у Бога допомоги.
Щоб дав нам долю в парі жить
З дружиною в любві і в згоді
І Батьківщині послужить
Так, як те є в нашім народі.
А роки йшли й моє життя
Ішло далеко вже від дому,
Хоч були діти і сім’я,
Та я не скаржився нікому,
Що в мене є в душі й вона,
Рідна домівка, де родився.
І мамині й батька слова,
І все, усе, де находився.
Й навіть садочок і квітник,
Й ті лавочки такі привітні,
Де я на них писати звик
Свої вірші найперші, світлі.
І знов, як в сні, мандрую я.
Піду в село, махну на річку.
Тут батьківська, моя земля
І тут напишу я ще стрічку.
Можливо хтось, колись буде
З моїх віршів ще і сміятись,
Але хто своє береже,
То той уміє і кохатись.
