Є квіт людський приємний та привітний,
А інший – кропивою ужалить.
Чужий, далекий виявиться рідним,
А рідний з часом може почужіть.
Один набреше й не моргне лукавий,
А інший правду-матку гне , як дріт.
Одному вистачає двору й ставу,
А іншому потрібен цілий світ.
Є люди сильні Божою любов’ю,
Ніщо їх не подужає здолать,
Вони й у скруті та у нездоров’ї
Останнє зможуть ближньому віддать.
О люди, люди, будьте милосердні!
Мені без вас ніяк не обійтись.
Не забувайте: всі ми не безсмертні
І в вічний дім полинемо колись.
Живіть, щоб сором дітям не лишили,
Щоби ім’я хтось всує не поправ,
Щоб від колиски шлях і до могили
Квітчався, а не терном заростав.
Живіть, щоб сором дітям не лишили... 
