Як шкода що ти не на моїй планеті,
Витаєш на своїй, якійсь висоті.
І я не Монтекі і й ти не Капулетті,
Ми в душах своїх похололі мерці.
Заходь, ти не стій на порозі, не можна,
У мене є чай та морквяний пирій.
Сьогодні - це все, що віддати готова,
А більше, ти вибач. для мене - це гріх.
Й не треба мені говорити про совість,
Залиш красномовство для інших дурьох,
Ти думав, що я буду вічна, як повість,
А тут на тобі, нечеканий розплох.
На рівному місті взяла та й убила,
Сказала: "Втомилась, пройдуся куплю зонт,
Тепер він мене берегтиме від зливи"
Такий нечеканий от склала експромт!
