Вона любила міцну каву
Любила дощ та жовті квіти
Маленьку дощову виставу
Вона уміла гарно жити...
Вона із сонцем у долонях
Любила теплі світлі ночі
Вона тонула в тих безоднях
Любила сині його очі
А він кохав її як тільки міг
За нею...і в вогонь, і в воду
І небо розстелить до її ніг...
Він не зважав на скупу моду
Він разом з нею пив той дощ
І квіти найгарніші дарував
І милувався сріблом площ
До грудей міцно пригортав
І так щодня щасливі в щасті
Мов зірочки, світили чисто
Вони в своїм святім причасті
Усмішками сіяли пломенисто...
ТАК НІЖНО... ТЕПЛО ВІД ВАШОГО ВІРША!!! 
