Він так хотів, та щось його тримало,
Можливо мало було каяття,
Його життя так сильно наказало,
Навіщо було йому те буття?
Йому вже жити не хотілось,
Вбачаючи у всьому страх,
Його серденько лише раз раділо,
А так суцільний жах, суцільний жах.
Він вибрав дати, вбив у календар,
Обвівши їх чорнющими кругами,
Закривши очі й Біблію трима в руках,
Його лице здавалось бездоганним.
Легка усмішка, щирі очі,
Він мрію здійснює свою.
Та ждавши тяжко тої проклятої ночі,
Схопив мутузку, сказав всіх люблю,
Заплющив очі і ....
Здавалося б, все добре в нього,
Та друзям, близьким далі жити як?
Лише думками згадуючи нього,
Вони раділи та були в сльозах.
Навіщо було так робити,
Невже життя настільки страшний сон?!
Кінець настав, та ні, напевно не для нього
Прийшли до нього самі небеса,
А він вгамовуючи свою втому,
Не витримав випробувань життя.