Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Людочек: Останній день - ВІРШ

logo
Людочек: Останній день - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Останній день

Частина І
В школі пролунав дзвоник. Олена Миколаївна – вчитель української мови та літератури, світловолоса, русява жінка років сорока взявши повільно зошити 9-А  вийшла з класу. 
-	І  коли вона вже нарешті піде? – сердито запитала Марина в Дарини. 
 - Так задовбала – різко відповіла чорноока Дарина. І чітко перекажи їй, і твір напиши… От Ольга Сергіївна, що викладає в 10-В – супер, і молода і модна і сучасна, і пожартувати може, і на пікнік з класом сходити. Кльово їм, не те що нам, дістала своїми нотаціями, порадами. Та чи вони нам треба, запитала?
Повз дівчат проходила Катька Ушинська. Почувши  про що розмовляють однокласниці вона швидко втрутилась у розмову:
-	Дівчата , але ж вона не погана людина?
-	Авжеж не погана, але й застаріла для нас, зі своїми порадами. І курити для дівчат хоч і модно, але не потрібно, і пити енергетики не для дівчат, і одягатися треба стильно… Що вона взагалі розуміє? В сорок років мамою втрете стає. Зовсім збожеволіла.
-	Ну, навіщо ти так Дарино? – образливо запитала Катька.
-	А тобі що до того? Жаль цю шкапу чи що? Іди, куди йшла.
-	Та й піду, але їй не сорок, а тридцять з хвостиком.
-	Ой, тридцять з хвостиком, перекривила Марина, знаємо ми цей хвостик. І прошепотіла на вухо стиха Дарині «Самих у сім’ї троє, от і захищає, голодранка»
Олена Миколаївна зайшла в учительську, поклала на свій стіл зошити 9-А і з усмішкою мовила сама до себе: «Нарешті. Останній день перед декретної відпустки, тепер можна і відпочити».
А вдома чекали справи: діти, яким потрібно дати раду, ввечері перевірити уроки, зібрати до школи, вранці нагодувати, вирядити до школи, та хоч самій не бігти… А ще чоловік, йому те ж увага потрібна. І тільки їй одній потрібно робити все самій: готувати, прасувати, прибирати, шити, все – адже вона українська жінка – а в них, як відомо хоч і не можу, а треба, хоч і не встигну, а зроблю, як не вдень, то вночі, але все повинно бути в належному стані, і ніхто тебе не спитає можеш чи ні. Так майже в усіх, а вона що виняток – думала бентежно про себе Олена. Олена поспіхом знайшла в своїй сумці лікарняний і пішла до бухгалтерії.
-	Доброго дня Тетяно Дмитрівно, ось візьміть, будь ласка, лікарняний, із 
завтрашнього дня мене вже не буде на роботі.
-	Добре, покладіть на стіл, промовила Тетяна Дмитрівна. В мене сьогодні аврал, кінець місяця, закриваю табелі, дурдом…
Олена Миколаївна поклала лікарняний і з подивом вийшла в шумний коридор, і в неї дурдом – не тільки в мене…
 Нарешті Олена вийшла зі школи.  На неї повіяв прохолодний вітер осені. «Золота осінь"	 - подумала про себе вона.  Яка ж ти гарна, а в мене навіть немає часу ось просто так: походити, подихати, пожити. Все, сьогодні беру дітей та   їдемо в парк. Прийшовши додому Олена Миколаївна вирішила нашвидкуруч приготувати обід для сім’ї,  поїхати в парк: пригостити білочок горішками, позбирати  вогненне  листя дерев, порозмовляти з ними про листопад…
      Добре, що в неї сьогодні не так багато уроків, але  зошити все одно перевірити треба, і завтра занести Ользі Сергіївні, тепер вона буде вести її класи. Та нічого, порозважаюсь сьогодні з дітьми, а вночі перевірю, не вперше ж… Була друга година дня.
     На кухні запахло смачним українським борщем,  свіжим компотом. На столі сяяли чистим блиском яблука. В дверях пролунав дзвінок. Прийшли Оля і Поля – дівчатка двійнятка, як дві краплі дощу схожі одна на одну.
-	Мамо, ми вже вдома – протараторили дівчата в один голос.
-	А в мене дванадцять балів з  математики – голосно закричала Поля, а у Олі всім – з української мови.
-	 Так, Поля досить, я вже знаю напевно, що в тебе менше десяти немає, а от Олі важче, тому не потрібно на цьому акцентувати увагу, ти молодець, що заробила дванадцять балів, а для Полі вистачить і вісім – вона теж молодець, зрозуміло? Зростайте дружніми і в усьому допомагайте одна одній.
-	Роздягайтеся, в мене для вас сюрприз. Беремо горішки, і йдемо в парк, годувати білочок. Дівчата заплескали в долоні і прокричали:
У парк до білочок! Смачно пообідавши Олена Миколаївна з дітьми вирушили на зупинку. Дівчата, як завжди галасували і на зупинці, і в тролейбусі, і в самому парку: вицокували горішками одна поперед одної, збирали плямисте велике листя кленів, що падало немов з неба прямо під ноги третьокласницям, а Олена Миколаївна тільки милувалася, раділа, що вони просто побудуть втрьох в єдиному спілкуванні з природою. Мама дала дівчаткам соняшникового насіння , вони кидали його на асфальт і біля них зібралася велика зграя голубів, дівчата торкали їх руками і кричали: «гулі, гулі, гарні птахи ідіть, йдіть до нас». Деякі голуби навіть брали зернятка із маленьких долонь дітей, ото було захоплення, яке вони запам’ятають на все життя. Софія Петрівна бачила, що для них це краще навіть ніж атракціони, або ж навіть цирк чи зоопарк. Та в зоопарк доньки Софії Петрівни не дуже полюбляли ходити, бо ж звірят там  не погладиш, всі вони сумні – тому що  в неволі. Лиш визирають дикими оченятами крізь металеві клітки в чудовий світ, та для них дорога  туди лиш мрія. Тут в парку природа поєднувалась з людиною, душа співає з вітром, пахло ялиною і вражав клен осінньою красою листопада. Для міської людини – спілкування з живою природою – то диво! Рідкість. Адже їх оточує лише техніка: ноутбуки, планшети, смартфони, кожен рік, щось приходить нове і незвичайне в світі і суспільстві, навіть кохання людей знаходить в інтернеті, і це вже не диво, а норма. То ж іноді потрібно хоча б на деякий час подарувати собі часточку природи і живої краси, яка оточує нас, а ми її іноді навіть не помічаємо.	Ось на такій позитивній осінній ноті приїхали додому голодні, стомлені, але задоволені Софія Петрівна та її двійко дівчат.
-	Дівчата! -  звернулася Софія Петрівна до доньок. Швиденько вечеряємо і сідаємо за уроки, бо вже восьма година, а до дев’ятої нам потрібно все встигнути зробити: вивчити уроки, зібрати рюкзаки, приготувати одяг, вимитися і в ліжечка, мої принцеси. Зрозуміло?			Дівчата галасливо побігли мити руки поперед Софії Петрівни, а вона стомлено переодягалася в домашній сріблясто-білий халат і думала:»Як добре, що я їм подарувала цю мить. Мить спілкування родини з природою, мить радості, турботи і любові. Як я їх люблю, потай милувалася дітьми Софія Петрівна». Повечерявши дівчатка сіли за уроки. З роботи прийшов чоловік: високий, оглядний, років сорока п’яти…… Олексій Олексійович. Ще не скинувши навіть одягу він запитав дружину:  -« Їсти є що?»
-	Так, стомлено відповіла Софія, мий руки, зараз насиплю. Ця буденність і одноманітність здавалось  повільно вбивала Софію, та вона нічого не могла вдіяти. Зростали малолітні діти, ще мав невдовзі з’явитись на світ синочок. А Софії хотілось казки… Якихось незвичайних подій, розумного спілкування… вона ж по-молодості ходила до театру, слухала концерти в філармонії, грала на скрипці . Софія  мріяла про щось хороше, тепле і веселе, а чоловік смачно їв червоний борщ   і розповідав про свої події на роботі, та вона того не чула, в ритм повторюючи: «так, так» вона думала про своє: світле, чисте, незбагненне зарево мрій. Олексій Олексійович працював на заводі з виготовлення мінеральної води. Його робочий день був по дванадцять годин, і ні про які там театри він не те що не мріяв, а й думати не міг. Тяжка фізична праця, його втомлювала на стільки, що прийшовши додому, він вечеряв, вмикав телевізор, і засинав з пультом в руках у великому старому кріслі, а потім серед ночі вставав, йшов на кухню випити води і лягав  вже спати біля дружини. А Софії хотілося справжньої любові, гармонії і тепла. Та в їхній сім’ї цього нажаль не було. Сухість почуттів, щоденна важка праця чоловіка, заклопотаність дружини звели колись прекрасні романтичні почуття нанівець, вони просто жили  - і все. Жили – бо потрібно було жити, ростити дітей, думати про завтрашній день… Все було якось сіро, одноманітно, одноденно. А колись мріялось зовсім про інше життя, та то було колись, а наразі Олексій Олексійович повечерявши і сказав сухо : «дякую» почвалав до спальні дивитися новини, він навіть не спитав дочок, як пройшов їхній день, які вони оцінки отримали в школі, він просто погладив обох по голові, поцілував в щічки і промовив: -
-	 Вчіться, вчіться… Дівчата вчили уроки, до них приєдналася мама. Оля й Поля сперечалися хто з них перший виконав домашнє завдання, в залі було шумно й душно.
-	Давайте заспокоїмось, збираємо рюкзаки, і купатись, бо в мене ще є справи, казала вже голосно Софія Петрівна. Мені потрібно ще перевірити зошити.
-	Але мамо, наперебій кричали дівчата, ти ж казала, що вже будеш вдома, з нами.
-	Буду. Тільки взавтра зранку занесу зошити до школи, і одразу прийду додому. Оля й Поля покричали:
-	 Ура, зранку йдемо в школу з мамою.
Вечір добігав кінця . Дівчата розмістились на двоповерховому ліжку чекаючи поки мама кожну з них погладить, поцілує, і скаже, що вони найгарніші на світі, наймиліші і найвродливіші її маленькі принцеси-донечки. Дівчатка заснули. Софія Петрівна пішла на кухню, застелила чистою скатертиною стіл, і почала перевіряти зошити. Щось закалатало в серці, а ліків ніяких приймати не можна – подумала про себе Софія. Краще піду полежу з пів  години, а потім   доперевіряю. Софія  лягла спати. В спальні працював телевізор, певно Олексій Олексійович вже заснув. А   їй так хотілось, щоб чоловік погладив її стомлені плечі і спину, яка останнім часом пекла безперестанку, але з сусідньої кімнати тільки видно було блимання телевізора крізь тонке прозоре скло дверей гостьової. Їй так хотілось почути ніжні слова від коханої людини, хотілось теплих обіймів  і солодких цілунків. Великі сльози скотились на тонку ковдру, під якою було прохолодно, Софія надумала взяти щось тепліше, та їй вже не хотілося вставати…Чоловік жодного разу не запитав дружину, чи їй хочеться якихось  смаколиків, чи просто червонобоких яблук, чи під осінь солодкої малини, чи запашного меду, обіцяв купити великого кавуна, та так жодного разу і не купив, навіть дітям, чи то не було коли, чи жалів грошей, того Софія не могла збагнути. Софія  Петрівна, все що заробляла, те і мали її діти: і одяг , і поїсти, і заплатити за навчання. А на декретні кошти пообіцяла дітям придбати ноутбук. Софія так втомилася від безкінечних кредитів на меблі, техніку, все це тяглося роками, і здавалось ніколи не закінчиться. А   Олексій Олексійович платив за квартиру, іноді міг виділити якісь гроші на одяг, іноді допомагав дружині погасити якісь кредити, коли вона  вже не могла оплатити, а так його ніби нічого і не стосувалось. Він жив для себе, а вона – для дітей. На   світ мав скоро з’явитись хлопчик. Останнім часом Софія часто думала про те, яке забезпечення вона зможе дати трьом дітям. Адже їх всіх потрібно буде гарно зодягти, у них у всіх трьох будуть якісь свої потреби, зацікавленість чи то спортом, чи мистецтвом – а на це все потрібні кошти, та навіть дати всім трьом вищу освіту – це вже в наш час золота мрія. Та зненацька її осяяла крилата думка:»Якщо Бог дав мені цю дитину, то дасть і сил і достатку її виростити».
Частина ІІ                                        
 Коли Олексій Олексійович вимкнув телевізор була північ. Він тихесенько зайшов у кімнату, де  вже спала дружина. Відкинув ковдру, поцілував Софію в щоку, та вона була холодна, як лід. Він торкнувся шиї – і застиг, пульсу не було. Пробігся руками по всьому тілу – холодне і німе. Торкнувся живота – тиша. В нього на лобі виступив піт, руки почали трястися, схвативши трубку від стаціонарного телефону, він почав викликати швидку допомогу, забув номер, потім якось інтуїтивно набрав , і запинаючись мовив: «Напевно, моя дружина мертва, але ж вона була вагітна».
    Лікарі констатували, що серце жінки перестало битися, десь години за дві, як це помітив чоловік, тобто о десятій вечора. Та якби Олексій Олексійович побачив одразу, що дружині погано, викликав швидку, то ймовірно дитину можливо було б урятувати.
	Дівчата міцно спали.  Від під’їзду повільно від’їздила швидка карета, в кухні сидів поліцейський, і оформлював документи належним чином. Олексій Олексійович курив біля столу, струшуючи попіл в формочку для випікання тістечок. А на підвіконні лежали зошити 9-А, які мала вранці занести Софія Петрівна до школи.								  
На дворі падав перший лапатий сніг, тонко стелився білим сріблом по верхів’ям дерев, тихо кружляв попід вікнами, ніби стукав своїми прозорими пальцями, і манив на вулицю.  У вікна заглядали жовті ліхтарі. Життя продовжувалось… в її дітях, в принцесах, яких вона так любила…

ID:  724388
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.03.2017 16:16:48
© дата внесення змiн: 19.03.2017 16:40:15
автор: Людочек

Мені подобається 1 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (301)
В тому числі авторами сайту (9) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Ivan Kushnir-Adeline, 24.03.2017 - 09:21
Так багато букв як для "поєзії"...))) biggrin
 
laura1, 19.03.2017 - 19:50
12 Повчальне оповідання. Майстерно написано. 12 flo26 17 Люди часто неуважні один до одного, за що згодом розплачуються. Такі оповідання потрібні. Вони вчать людей цінити свою сім'ю, бути уважнішими до потреб інших.
 
Людочек відповів на коментар laura1, 19.03.2017 - 19:55
Дякую Вам за гарні слова. Дуже рада,що Вам сподобалось. 22 31 give_rose
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: