У спину темінь Світло пне тихенько –
Невидима відвічна боротьба.
День крила розправляє коротенькі
І птахом відлітає у літа.
І дихання нове для роду – ненька
Вродлива – чи то грішна, чи свята…
Продовжить рід народжене маленьке,
Щодень борнею за крихке життя,
І зло, і правдоньку пізнає, всеньке…
Не схибити б йому та ще – пуття
В дорозі вибраній і, щоб рівненька:
Тяжкий бо шлях – з гріху до каяття.
Не кожен вміє затиснути в жменьку
І не впустити до душі сміття.
Родитися, – щоб з гідністю померти,
Коли з любов’ю лиш серцебиття
Із Господом – до вічності без смерті,
Душею – у безмежне майбуття…
Життя земне – за вічне душ життя…
(5 лютого 2017)
(с) Валентина Гуменюк