Пливе кача, пливе та по Тисині...
Мотив журливий стогоном ятрить...
Сніг на душі. Герой у домовині.
Як би то серце можна затулить!
Вселенське горе холодить змією
Лещатами стискає все земне.
Тужу, синочку, з матір’ю твоєю –
Ніщо людське мене не обмине.
Я не прощу ніколи смертовбивства,
Як не забуду мужніх вояків.
Іде війна. Нам спокій тільки сниться!
І множить сИріт і сирІт-батьків.
Хто із мечем до нас – від нього й згине!
(Я проти вбивства, крові і смертей!)
Але коли борониш Батьківщину,
Всевишній хай прощає гріх оцей.
Хай відведе, убереже, врятує,
А як покличе – хай відкриє рай…
Пливе кача... І тугою нуртує
Зажурливий, осиротілий край.
Пливе кача, пливе та по Тисині,
Чи сніг летить, чи ружа пломенить.
На сполох бийте! Сонце в домовині!
Якому ще світить – не відсвітить...
Сліз виплакано не одне озерце
(Якби сльозами горе затопить!)
Нетлінні душі дивляться у серце
І не дають спокою ні на мить.
