Пригадую, як люди все казали,
Що небеса відкриті у свята…
Відходять ті, кому так « записали»,
До Світла світлом – істина проста –
Не нам судити: гідні, а чи впали…
Знайомі та незнані, межи них:
Мій тато, мама подруги шкільної,
Поетка – квіт поезії рясний –
В серцях навічно, хоч нема самої –
У кожного лишився слід земний…
Тверда земелька у січневі дні,
Таки мороз різдвяний постарався.
Рискаль довбає вперто, щоб на дні
Оте, що зовні, тлінне лиш зосталось…
У небо іскрами летять вогні…
Бенгальські –в пам’яті, бо їх боялась…
Напружене в невіданні єство –
Закінчення чиєсь початком стало –
Життя над смертю вічне торжество!
Сльоза, молитва… десь душа сміялась…
Матерія і вічність… божество...
(10 січня 2017)
(с) Валентина Гуменюк
Пригадую, як люди все казали,
Що небеса відкриті у свята…
Відходять ті, кому так « записали»,
До Світла світлом – істина проста –
Не нам судити: гідні, а чи впали… Я теж чула про це. Гарний вірш.
