Морозить... Завиває... Сніжить...Мете...
А так хочеться тепла...Первоцвіту...Літа...Вийшов за село я… Широчінь, простори,-
Верби край дороги… Навкруги - поля …
Ліс на видноколі, задесенські гори,-
Юністю синіє батьківська земля.
Жайвір десь у небі долю прославляє,
Аж пашить нагріта ненаглядна синь,
Трепет перепілок… Лиш тебе немає,-
Покажись лебідко, хоч на мить прилинь…
Сестри білокорі,- молоді панянки,-
Ви ще не забули, той юнацький шал,
Ті невмілі руки, шепіт, обіцянки,-
Ті жаринки згоди… Губи… І обвал
У велике, ніжне… Перше… Небувале…
Що ношу й понині у душі своїй…
Як було далеко юним до фіналу!..
Молоді,- не вміли оцінити мрій…
Я у світ подався доленьку шукати,
Ти ж відкрила долю край свого села…
Не зуміли юні душі поєднати,-
Та життя пороша нас не замела…
Жайвір десь у небі долю прославляє,
Аж пашить нагріта літом далечинь,
Трепет перепілок… Лиш тебе немає,-
Покажись лебідко, хоч на мить прилинь…
Ти в хустині білій стала край дороги,-
Мила, ненаглядна,- молодість моя….
Тому так вільно виливається рядками на папір... 
Я радий, Колего...Заходьте...Читайте... 
Душа завмирає. 
Дякую, нагадали юність. 
Це я з Різдвом Вас привітала.
дя 
