З того часу, відколи святої Михальди пророцтва
Сіють з неба стривожені долі-думки,
Рушникові знаково-хрещаті свідоцтва
Простеляють нащадкам вкраїнські жінки.
Вже з онуком збираю посипане золото осені -
біля хати горіхи в промоклій прив'ялій траві...
Ніби вчора, дитиною бігла ранковими росами
І співали веснянку мені солов'ї...
Там, в дитинстві, бабуся виходила в новій хустині,
Йшла до церкви, що поміж квітучих калин,
І молила у Господа щастя родині,
Щоб не знали ми долі лихої полин.
Що болить їй - не скаже нікому й ніколи,
У молитві попросить у Господа Бога снаги,
Перехрестить онуків, споровадивши в місто до школи,
Дасть в дологу смачнії з печі пироги...
Наче квітка, помре,- без істерики, тихо і гідно...
І зорею засвітить у нових дорогах- світах.
Ти прости нас, бабусю, матусенько рідна
За свої одиноко- старечі літа.