Ой співайсі, коломийко,
верше ти мій, верше,
я тебе не зачіпала,
ти почала перша.
Маю їден інститут,
в другім сі не вчила,
зато пайку бураків
чесно заслужила.
Я колгоспниці завзєта
бураки полола,
засмаркаламсі чогось трошки,
напевно хороба.
Бурачки собі полола,
смикала за гичку,
ти ня мала коліжанко
за рідну сестричку.
Я смарката, а ти ні,
скавулиш, як в будці,
наша дружба вже в труні,
ну а ти у дудці.
Чо людей ти не шануєш,
за нішо їх маєш,
так фальшиво себе всюди,
Богом прикриваєш.
Йду до школи сі запишу,
най мі навчут жити,
жиби вмілам, як і ти,
колись говорити.
"Філософійов" не пишу,
бо не знаю шо то
вже ня більше не затягнеш
у своє болото.
Дав Господь мені талант:
колгоспницев бути,
ой як хочу я тебе
та й нагло забути.
Не дзвони і не пиши,
забуть ти за мене,
бо давно тя я вже маю
у задній кишени.
