Встеляє вулиці туманний дим вологий
Холодні краплі з неба падають в долоні
Ти йдеш один - такий самотній і безмовний
І ковдрою туман вкриває твої скроні
І крок за кроком по вологому асфальті
Ступаєш так несміло у туманні хмари
Кружляє жовте листя у повільнім вальсі
Несучи осені втікаючої дивні чари
А дощ все йде, пронизує стіну туману
Немов проходить крізь душі твоєї стіни
А все довкола-то немов гірка омана
Чому ж ти досі згадуєш ті мовчазні обійми?
Не знаю я: від щастя чи від болю
Зникаєш ти у вічності і таємницях сірих
А дощ все йде, і краплі знову й знову
Летять в долоні, вже такі осиротілі...
