Вакуум вiдлюдства з присмаком м’ятного чаю i завiсами,
я позбавляюся тривоги i втрачаю страх,
я можу відкривати і зачиняти двері
Голосно шкрябати виделкою своєї байдужості
Вчора я мало не померла, але не стала швидше жити
Не встигнути - це не моя фобія
Адже рух є віра в дію
Я вірю в бездію,
Безвість, безодню, безумовність
В мені втопилося кошеня і більше не зігріває і не муркочить
Лише труп колись пухкенького та милого створіння
Яке вчаділо від марності світу раніше, ніж навіть захлинулося водою
Дарма ти плачеш, дитино
Все коли-небудь скінчиться
Все.
