Вона мені і гордість і тривога,
Щаслива мить ,малесенька величність.
Я знав її півроку у дорогах,
І ті півроку склали псевдо вічність.
Гіркий сюжет розхристаних доріг
Простягся полотном із літніх трав,
Ввібрав у себе максимум що міг,
І максимум у мене відібрав.
Нам небо дало те, що кожен просить :
Відчути дещо сильне, як стихія.
І того було більше, аніж досить
В дорозі до Америки з Росії.
Сміялось літо сонячно і тепло.
Вона пішла. Ні слова, ні прощання,
Ні дотику руки, а тільки пекло
Пекло мені душі сумне кохання.
Як мандрував, вона мене навчила:
"Життя- то марафон і вічний біг".
І так пішла, назавжли залишила
Гіркий сюжет розхристаних доріг.