Уже чужий твій голос
В розмовах, реченнях, словах.
Не пестить вітер більше волос'
Нема обіймів у твоїх руках.
Не бачились доволі і не чулись,
Не розумію я тебе тепер
Можливо долі десь розминулись,
А може вовк давно їх вже роздер.
Легенько, тихо пригорнуся
До скла холодного, що на стіні
І правді в очі подивлюся,
Що розтерзала думки німі.
Ти сам у самоті своїй
Блаженно просиш в Бога волі,
Але ж ти вільний, ти не мій.
Тепер смакуй терпке вино доволі...
Ти у задумі на дивані
Сидиш зі сльозою на щоці,
А я не поруч, я роблю рани
В твоїй душі і думці...
Ти не розумієш мого зітхання,
Не знаєш правди до тепер,
То я скажу тобі, моє кохання,
Що щастя наше вовк роздер.
Не смійся з того, що тварина
І не дивуйся більше ти.
Він гірший за будь-яку людину,
Лиш зрозумій мене й прости
