Серед чудес та дивовижі світу,
Серед народів й безлічі країн,
Стоїть у смуті бідно приодіта,
Примара щастя рідної землі.
Вона вдивляється із сумом на сусідів,
На їх потребу вчити як то жить,
І щось про себе видно розуміє,
Та одинока все-таки мовчить.
Усе гнітиться виводком убогим,
Що рве одвічно цілісність її,
І віддає все на поталу своє,
Не в змозі захистити рубежі,
Не в силах вибрати поводирями гідних,
Ховаючи у скрині вільний дух,
Та забуваючи, що Бог шанує сильних
І зневажає Люцифера слуг.
А їм понині влада вся і воля
Значити карти з баченням границь,
Де загубилась України доля
І де звитяжець збайдужіло спить,
Не знаючи, що бідно приодіта,
Та все ж з надією на себе, не на світ,
Примара щастя нашої країни,
Вдивляючись в синів своїх стоїть…
Логічно.
