04.12.2015* 17:25
ЧОЛОВІЧА ЛЮБОВ
Мені здається, що так було завжди: на протязі дня, чим би я не займався, завжди перебираю подумки своє і не своє життя і картинки минулого, яке живе/існує там, у Промайнулому, пропливають переді мною в континуумі мого особливого бачення. Інколи це грає зі мною зле, бо бувало вже так, що я згадував якусь халепу і сором примушував мене мимоволі стогнати - якщо це відбувалося на вулиці, то люди з подивом дивилися на мене. Один раз навіть сердобольна жінка запитала: "Вам погано? Допомогти?"
Тепер, коли я через хвороби рідко виходжу із квартири і завантажую себе різноманітними роботами - малюю, пишу вірші чи прозу, господарюю по квартирі в очікуванні приходу сина із вузу, я розумію, що ці згадки вже носять якийсь мирний характер стосовно мене, але вони тепер немов самі по собі вкладаються у певні кластери.
Саме так з'явився кластер про мої торкання до Невідомого у вигляді НЛО чи НЯ. І я позбувся його, відправивши розповіді на шпальти Клубу поезії. Зараз проявився новий, з інтригуючею назвою "Чоловіча любов". Він обумовлений моїми згадками про те, які несамовиті речі я робив заради своїх дружин. Потім згадав подібне про моїх товаришів і знайомих І вирішив, що це може теж когось зацікавити. Принаймні: я виговорюсь.
Але почну свої розповіді не із себе.
1. ПЕТРО
Чесно кажучи, я не певний, що мого героя так звали, але це ж і добре, бо ця реальна людина і гадки не має, що я розказую його історію. Якщо він живий. Бо я не бачив його з 1990 року. І не чув про нього нічого.
Новий рік з 1990 на 1991 я зустрічав в компанії мого молодшого брата Миколи.
У мене тільки що луснула третя сім'я, я ледве викарабкався із глибокого депресійного стану, але потрапив під Розкриття, хоча і до кінця і не усвідомлював це. Мені нема було куди іти і традиційно для того часу я прийшов до брата. Чесно кажучи, традиція була не моя, а брата - кожний рік в художній майстерні його і його дружини Наталі збиралася тепла компанія - приходили ми із середнім братом Валентином та зі своїми дружинами, приятелі Миколи та його дружини , а потім художники мандрували по майстерням, бо все це відбувалося в Художніх майстернях на Перспективній. Я просто скористався нагодою. Тим більше, що не знав що мене очікує попереду...
Гулька була розвесела, але десь біля трьох годин ночі я вже втомився. Скульптор Боря Бистров запропонував мені піти спати в його майстерню, бо сам він ще продовжував святкування. Він сказав, що на антресолях вже вмостився його колега Петро, а я можу лягати внизу, там вже розкладушка застелена.
Коли я прийшов до його майстерні, то Петя - "Називайте мене Петя, я молодий ще!" - не спав. Він зрадів моїй появі і ми почали говорити один з одним про все і ні про що одноразово. Потім він сказав мені, що чув про мене, що Микола щось розказував про крах моєї сім'ї і про те, що я завдяки цьому отримав Підключення.
Говорив він чистою українською мовою і мені було дуже приємно не відчувати себе білою вороною.
Раптом він сказав: "Давайте я вам розкажу свою історію, бо я тут теж опинився через крах". І от що він розказав.
Коли він поступив до Художнього інституту, то окрім скульптури захоплювався ще і спортом - був кандидатом у майстри спорту по дзюдо. Маленького росту, міцно збитий, з типово українськими рисами обличчя і манерою доброзичливої розмови він мене причарував.
Десь на змаганнях він познайомився із своєю дружиною. Вона була на 10 років молодша за нього, тільки школу закінчила. І вони закохалися один в одного. Одружилися. Народилася донька. Він дружину і доньку любив до безтями. Спорт пішов у минуле і він знав тільки мистецтво - інститут вже закінчений, є праця цікава - і сім'ю.
І раптом дружина захворіла.
У неї з'явився якийсь пухир на руці. Почалися походеньки по лікарям, а діагноз поставити не можуть. Стан дружини все гірше і гірше, вже півроку це тягнеться, всі грошу ідуть на лікарів, а результату ніякого. І тоді він у відчаї вирішив піти ва-банк.
Прийшов до Художнього інституту і умовив бібліотекарку дозволити йому покопатися в схронах - почав шукати рецепт порятунку в нетрадиційних засобах. Бібліотека, як казав він, в інституті була видатна. Десь на третій день він знайшов книжку по Чорній магії, а в ній опис хвороби його дружини та як від неї позбавитися.
Треба було знайти чорного кота і стопити з нього жир. Сісти вночі на перехресті двох доріг, які орієнтовані на сторони світу, вночі на повний Місяць при ясній погоді, щоб небо було безхмарним, обмазати своє обличчя цим жиром, а залишки з'їсти і чекати. Сидіти треба обличчям на Південь. Коли Хтось з явиться, то не обертатися і розказати своє прохання.
Він поїхав до села, в якому народився і знайшов ці дороги. Спіймав кота, стопив з нього жир. Дочекався повного місяця, сів як було сказано, обмазав обличчя котячим жиром, з'їв його залишки, Місяць був ясний, але о півночі його закрили хмари. Все пішло насмарку.
Він чекав місяць, а дружина вже майже в агонії.
Другий раз він зробив те саме.
Поклав на землю годинник із цифрами, що світилися і з острахом слідкував як стрілки рухаються до 12, та поглядав на Місяць.
Рівно о півночі він раптом за спиною відчув страшний холод. І Голос, чоловічий та могутній, з інтонаціями , від яких у нього волосся стало дибки, запитав: "Що ти хочеш?"
Петро швидко розказав про хворобу дружини і про те що він просить вилікувати її. Голос більше нічого не говорив, тільки холод щез.
До Києва Петро добирався майже добу і з острахом йшов додому. А дома його зустріла здорова дружина - немов і не хворіла.
- Але це була інша людина - зла, навіжена та брутальна - сумно сказав на завершення своєї розповіді Петя. - Через три дні я втік, бо вона погрожувала, що вб'є нашу доньку, якщо я не піду від них. Але я зробив би те саме знову, якби це повторилося.. Ви розумієте мене?
Я мовчав. Тільки відчував, що не спроста мене Звели з Петром, адже я т оді переживав, що підпав під дію Чорних Сил.
Через півтора тижні я пройшов Іспит Малими Лаврськими печерами і отримав Ініціацію.
ID:
626138
Рубрика: Проза
дата надходження: 04.12.2015 18:42:54
© дата внесення змiн: 04.12.2015 18:42:54
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
