Я прориваюся крізь мОроки туману
Та він лягає, безіменно на платО доріг...
Обволікає моєї суті ребус паралелі.
Всю важкість ролі жінки шукача.
У котре виринаю із рожевості обману
Моїх надій до безнадій атракціон...
Вдивляюся в молочнозЕфірову безвість
Мого табу летючотсі очима в океан...
Я ту залежність перетну собою,
Що довго,довго мляво так мовчить...
Я стала ще сильнішою,аніж слабкою.
В усіх світах межа...Єрусалим...
Коли нап"єшся до схочу утоми
Відкриєш Браму в перехід і між...
Спливе м"якою правдою свобода,
Зірвавши Код із праведних чеснот...
В усіх світах одна межа... І ми бачимо її, коли вкотре виринаємо із рожевих туманів...
Плискас Нина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую,Любо.Я їхала з Вінничини,по дорозі валками туман то сильніший то слабший і в такому переході перед нами фура виїхала на зустрічну смугу і перекинулась .Я довго не могла прийти в себе і відповідно вірш.І таку я межу побачила виринувши з туману.
Ніно, Ви зашифровуєте свої думки крутіше, ніж Ахматова або Цвєтаєва. Але навіть у білих віршах ритміка строфи і послідовність думки полегшують читачеві шлях до розуміння сказаного.
Плискас Нина відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У кожного свій почерк,який зрозумілий не всім.Зараз у сучасності Оксану Забужко не всі розуміють,але книги видаються,фурор,слава...Мені приємно,що ви порівнюєте з знаменитостями,почерк змінювати вже запізно...Ваші коментарі завжди оригінальні,щиро вдячна.
Гарно! 
